Згадую, як одного разу під час літніх канікул я їхав з Одеси додому в Первомайськ. Зі мною напросилося ще четверо знайомих, аби провідати Миколу, бо знає, що він зараз удома відпочиває. Нічого дивного в цьому не було, бо слава нашого земляка тоді саме виходила в зеніт. По всьому світу з тріумфом ішов кінофільм «Повість полум’яних літ, де він зіграв головну роль, солдата Орлюка. Й щойно, 1962 року, вийшла його книжка «Атомні прелюди», яка блискавично розійшлася нею зачитувалися студенти.
Тоді Вінграновські жили на Голті, за гідростанцією, по вулиці Кузнєцова. Я й повів своїх супутників до Миколи. Нас зустріла мати, велична гарна жінка з упевненим голосом, приємною посмішкою.
- Микола пішов до річки, ось городом зараз прийде. Сідайте пригощайтесь.
Їй було приємно, що сина люблять, поважають, вона розповідала про Миколу, про те, як її в Києві приймали Малишко, Рильський. Розмова перейшла на кіно
...
Читати далі »