Гусейнов Г. Господні зерна. Художньо-документальний життєпис. Post scriptum / Г. Гусейнов. – Дніпропетровськ : Січ, 2005. – 712 с.
С. 128-137
«Моя мама любила Миколу, завжди при ньому ясніла лицем. Вона по-селянськи просто і легко вміла оцінити людину. «О, то великий пан», - сказала про Миколу Степановича. Може, й для негаличан треба пояснювати, що великий пан то велика людина. Я ж пізнав радість спілкування з матір’ю Миколи Степановича Вінграновського за ті тиждень, чи півтора, коли вона гостювала у Львові. А вперше її побачив за дуже делікатної ситуації, хоча ні, у нас радше сказали б – драстичної. Ну, так сталося, що ми з Миколою не тоді, як треба, і не такі, як треба, за літа і затемна повернулися з гори Хомок, а він ще запросив мене до свого дому. На порозі нас чекала старша пані з віником над головою.
- Оце ви так пізно приваландались? Зі смішком і твердістю запитала озброєна незнайома мені жінка.
...
Читати далі »