«Мені цікаво було читати в Господніх зернах» про Миколу Вінграновського. Його поезію я знала давно і була залюблена ще до того, як ми побралися з Талалаєм. Всі наші зустрічі з Миколою Степановичем закінчувалися читанням його віршів. Чи старих, чи нових. Йому лестило, що Леонід і я знаємо їх чималенько. Але краще за нього їх ніхто не декламував. Його випростана спина, змахи рук, блиск очей, паузи і акценти, його енергія голосу, його гаряче дихання – дивовижне дійство! – одухотворю вали кожне слово. Коли він читав свого вірша, у мене в середині стрімко випростовувалась якась невидима, але дуже потужна пружина, аж перехоплювало подих, аж до сліз.
С.441………………………………………………………………………………………
В сімдесят дев’ятому вл
...
Читати далі »