Первомайська міська централізована бібліотечна система

Роллан Сергієнко

Лист до Миколи

Привіт, мій друже, мій дорогий Миколо!

Спершу я написав замість «Привіт» - «Здрастуй», але, подумавши, зрозумів, що так буде не дуже доречно. Не «недоречно», як багатьом це здається, але «не дуже доречно». Адже в цьому році уже виповнився рік, як тебе ми поховали на Байковому кладовищі, але для мене ти все одно живий. І не тільки тому, що хочу зробити про тебе фільм до твого дня народження – 7-го листопада, - але думаю, що і потім – завжди. А знімаючи фільм, само собою я буду говорити з тобою, як з живим – а як же інакше?! І дай мені Боже, сил і таланту, щоб фільм про тебе вийшов достойним!

С. 638

У травні цього року мене зустріла радість: у твоєму Первомайську, на твоїй школі урочисто відкрили меморіальну дошку. Я думав, що це буде звичайна формалістика «для галочки». А тут я побачив, скільки людей тебе люблять. Слава Богу! І думаю (хочу вірити!), що «хазяї» не збрешуть, виконають обіцяне: центральну вулицю – Радянську – назвуть твоїм іменем.

С. 640

А потім (чи перед цим?) я побував на Бузьких порогах і зрозумів, що тут буде один із основних зйомок фільму. І ще раз пересвідчився, яка славна і розумна в тебе Леся! А Геля! – я ж пам’ятаю її ще з 57-го чи 56-го року, коли вона дівчинкою приїжджала разом з твоєю – своєю мамою у Москву до нас у гуртожиток!....

……………………………………………………………………………………

Через місяць виповнюється 50 років від дня нашого з тобою знайомства. Це було у Москві, в кімнаті гуртожитку інституту з’явилися незнайомі речі. Перше, що я побачив, увійшовши до кімнати, з якої пішов кілька годин тому, лежав товстий шкільний зошит, від руки заповнений віршами, ніби навмисно відкритий: «Не говори, не говори про світанковий яр – там сплять прощання явори під вибухами хмар».

Невдовзі до кімнати зайшло двоє: смуглявий, худорлявий, особливо поряд з другим, кремезним, з вусами. Один з них, напевно, був автором, хазяїном зошита. Хто? І я помилився – ти простягнув руку… без вказівного пальця. В першу секунду я подумав, що це якийсь фокус – якось сховав пальця, а потім зрозумів і спитав, зморщившись від болю: «Дуже боліло?» І ти сказав: «Страшенно!..»…

Дорогий мій Колюню! (так тебе в дитинстві кликала твоя бабуня, яку ти у відповідь на Колюню звав бабунею: такою вона для тебе залишилась на все життя).

С. 650

Переклад на українську зроблений Дорошенко О.М.