Первомайська міська централізована бібліотечна система

Леутський К. Віра // Селянська газета. – 1925. - № 106. – 22 липня

Кілька років назад.

Кіндрат Ремінний.

Колись кремезна тепер згорблена постать. Позападали тьмяні очі. Порепані, смаглі губи, зморщене обличчя.

З таким же виглядом дітки: протягають безсило з жадобою руки й без слів просять – запеклими губами вимовити не можуть – татку хліба!

По обличчі пробігає чорна хвиля й ясніє воно.

- Дітки!.. Ванятко, ти ж старшенький!.. Ось какішик, скоро козелики достигнуть… Десятинка ж житечка в нас є. Дасть бог – достигне, буде хлібець білесенький, пухкесенький, м’якесенький!..

Світилося радістю обличчя, в очах горіла віра «мягесенько» було на серці.

Але…

Притьомом шугнув вітер, зірвав стріху, розвіяв солому, побіг шляхом вихор!

Зчорніло небо. Набовдурилися хмари. Упали дощем холодні краплі. Край неба сягала блискавка. Громи шибалися в перегонах. Пішла злива. Вдарив град.

Ремінний на житті.

Впав серед ниви і розхристав груди, бив у них кулаками й здіймав руки до неба. Благав, кляв святих і бога проклинав, лаяв, як останню мерзоту.

І в нестямі впав на вибиту до щенту ниву…

Увечері зійшлися свої ж таки незаможники.

Гуділи.

- Не молись і не лайсь Кіндрате туди де пусто!...

Гуділи.

З кимсь радились, кудись ходили й Кіндрата взяли «за прикащика» до кооперативу.

Цей рік.

Побачив Ремінного.

- Дядьку Кіндрате!

- Гай-гай-гай!.. Тю-тю-тю!.. Кого я…

- Ну, як же ви?

Дяка своїм дітки до школи ходять, Вянятко – піонер, комуністою буде в мене, лехе його ма! Там тобі «трицінала» шмале аж держись.

Ех! Годочок, синку, другий.

І в голосі чулись не віра, непереможна упевненість

«В його очах світився промінь волі».