Головна » Статті |
Всього матеріалів в каталозі: 560 Показано матеріалів: 1-10 |
Сторінки: 1 2 3 ... 55 56 » |
Мельничук Богдан. Птиця Слова б’ється до вікна // Прибузький комунар//.- 1989.- № 16.- ( 11512).- 27 січня.- С. 4. Винесену в заголовок метафору я запозичив з твору Віталія Колодія « У переддень нового вірша», ліричний герой якого веде уявну розмову з « пере гірклим сумнівом і відчаєм»- од вічними супутниками чи не кожної справді творчої людини. Завітавши до його оселі , якої віри був із чого має хліб та «чи з рук надійних брав для себе зброю,. І не зелений врешті вижав сніп?». Відповіддю на доскіпливість поетових гостей стає щистосердечне зізнання. Скажу їм так: Я не міняв з нестями Сумління й честі На зірки вигод І не ступив За двосторонню браму Страхів старечих І хлоп’ячих мод. Пройшли літа… Підвівся я з за столу Й відклав перо. Ну, що ж- не дивина, І птицю Слова Відпустив на волю, А гляньте: Знову б’ється до вікна. Примхлива птиця поетичного Слова давно вподобала собі автора наведених строф. Уперше вона торкнула його бентежним крилом ще як навчався в сімнадцятій середній школі Первомайська – міста на Миколаївщині, де народився півстоліття тому, 19 січня 1939 року. Водночас вона діткнулася і до його однокашника – нині широко відомого поета, , лауреата Шевченківської премії Микола Вінграновського . Ще одне потвердження старої істини: птиця Слова любить брати в довічний полон учнів саме тих шкіл, де є залюблені в свою справу вчителі літератури… Уже семикласником Колодій друкувався, тож, здавалося, все буде ясно: здобувай атестат зрілості й подайся на журналістику чи на філологію. Та сталося інакше: по закінченні семирічки юнак вступає на… механічне відділення Одеського нафтового технікуму. Чому? Можливо вплинула традиція робітничої родини, з якої вийшов. А може, та обставина, про яку написав пізніше: У повоєнному світі Між людьми Голодними були мої Начала. Треба було зароблять на хліб. І коли закінчуючи технікум, уже мав публікацію в солідному книжковому виданні- колективній збірці « Тобі, Великий Жовтень» ( Одеса 1957) Таж сама птиця Слова давала про себе знати і тоді, як з дипломом механіка приїхав на Буковину і став трудитися на Сторожинецькій нафтобазі. І таки домоглася свого: попрацювавши певний час, В. Колодій вступає на філфак- на факультет славолюбів, а по його закінченні в 1963р. майже чверть століття віддає журналістській і видавничій роботі у Чернівцях ( завідуючи в шістдесяті й вісімдесяті роки відділом культури газети « Радянська Буковина») та в Одесі, де в роки сімдесяті обіймав посади відповідального секретаря « Чорноморської комуни», завідувача редакції художньої літератури і головного редактора видавництва « Маяк». Окрім численних публікацій у періодиці та з різного роду збірника , В. Колодій уже залучив до свого активу більше десятка окремих книжок. І теж найрізноманітнішого характеру. До виходу кількох із них він спричинився як упорядник та співупорядник. Найсолодніше виглядає поетичний відділ книжкових видань на яких значиться ім’я Віталія Колодія. Започаткований збіркою « Зажинки» ( 1967), він увібрав ще шість інших – « Слов’янська дума» ( 1969), « Серпень і птиці» ( 1973), « Північний вирій» ( 1978). « Зоряне дерево» ( 1982), « Птахи на вітрах» ( 1983), « Погляд за видиму грань» (1986). Навіть у заголовках кожної другої книжки фігурують улюблені поетом крилаті друзі- « Північний вирій» болгари переклали « Птицы летят на север». Перше, що впадає в око – надзвичайне жанрово- строфічне розмаїття книжок В. Колодія. У них заходим і ліричні мініатюри, названі то катренами , то естампами , то « мереживом дощових крапель» , і восьмивірші та вінки сонетів , і віршовані сонети, і притчі та балади, і драматичні поеми… Добротний римований вірш сусідить у нього з міцно збитим білим, а також із розкутим верлібром. Колодієву « увагу до слова» Борис Олійник запримітив іще в 1971 році, підкреслюючи на vi з’їзді письменників України, що це « особливо приємно зараз, коли дехто з молодих важить передовсім на зміст, забуваючи , що поезія- це « вогонь в одежі слова». Втім, не менш уважний Колодій і до змісту і того, що він хоче повідати своєму читачеві. А виповідає багато чого важливого, звертаючись, як до історичної пам'яті, як і до непростих сьогоденних клопотів, промовляючи як до високих громадянських регістрів читачевої душі, так і до найтонших інтимних струн його серця. І робить усе це, вдаючись як правило, не до « відкритого тексту», а до підтексту, бо ні на мить не забуває, що поезія живе « завжди за видимою гранню». Від суто ліричних засобів вираження наш краянин ішов до ліро-епічних і драматичних. Власне, невеликі поеми, які іменує новелами , та поеми драматичні,- то чи не найпримітніше віхи на Колодієвій поетичній ниві. Зрештою, не тільки на його власній. Таких сюжетно напружених, так тонко нюансованих у психологічному відношенню речей, як скажімо, « Незабутня пісня», « Неопалима висота», « За обрієм літа», « Мати», не рясно в сучасній українській поезії. Так само не густо в ній драматичних поем такого ідейно- художнього рівня, якого сягнув В. Колодій у « Смутному Галичі», « Диспуті», « Північному вирію», в « Юрію Федьковичу». Починаючи від « Серпня і птиць», наш краянин узяв за правило, включати до збірок здійснені ним переклади з вітчизняної та зарубіжної літератур. У свою чергу, його твори інтерпретовані російською, молдавською, естонською, абхазькою, болгарською та угорськими мовами. В 1986-му, вірші нашого краянина в шеститомній « Антології української поезії». Чим не промовності свідчення того , що не зелений вижав він сніп на ниві, яку доглядає чверть століття. З настанням першого серйозного ювілейного рубежа збігається народження двох нових видань Віталія Колодія. У « Дніпрі» вийшла збірка вибраного « За обрієм літа», в « Карпатах» підписана до друку книжка « Вечірній сніг», з якої наш краянин повстане в новій якості- як прозаїк, і де, зокрема буде повість- балада « Найлюбіша в світі панна». Можна і перепочити. Та де! Птиця Слова знову б’ється до письменникового вікна. Стукає і в думку і тривожну задивованість на світ білий… |
Обов’язкова постанова № 10 Першомайської Міської Ради // Селянська Правда. – 1931. - № 65 (144). – 5 травня. Обов’язкова постанова № 10 Першомайської Міської Ради від 29 квітня 1931 року «Про місце вивозки бруду» |
Мерзекул Роботу міськради підняти на вищий щабель // Селянська правда. – 1931. - № 101 (180). – 30 липня. |
На першому пленумі новообраної Міськради // Селянська Правда. – 1931. - № 14 (93). – 29 січня. |
Шкапенюк З. Ударників – до міськради // Селянська Правда. – 1931. - № 8 (87). – 16 січня. |
Шкапенюк З. Ударників – до міськради // Селянська Правда. – 1931. - № 8 (87). – 16 січня. |
Г-ій Бюрократизм в адресному столі // Селянська Правда. – 1931. - № 9 (88). – 18 січня. |
Вайштейн «Хутка» пошта // Селянська Правда. – 1931. - № 77 (156). – 5 червня. |
Рангел ст. Голта повинна стати зразковою // Селянська Правда. – 1931. - № 79 (158). – 10 червня. |
Головцен, Рашковський Брак масової роботи // Селянська Правда. – 1931. - № 79 (158). – 10 червня. |