Первомайська міська централізована бібліотечна система

Семен Сумний Село, як воно є // Селянська газета. – 1925. - № 107. – 24 липня

Чого воно Леніно?

Чорною важкою ковдрою лягла ніч на с. Леніно, Кривоозерського району. Іноді, неначе в проїдені міллю дірочки, маячили зорі.

Щоденно така ковдра лягає. Тільки тоді, коли місяць появляється, щоб грішну землю освітити, ця ковдра дереться на шматочки й, неначе вітром уноситься далеко на небо.

Так було десять, і двадцять і сто літ тому.

Так і зараз залишилося.

Що робилось і як було під ковдрою колись, те й зараз є. Хоч революція, як кажуть і для цього села теж скоїлася.  

Не знаю чи с. Леніно має цю назву ще за старого часу, чи тільки під час революції взяло ім’я Леніна, але не мішало б йому перейменуватися, хоч би в «Гниле», чи якесь інше.

210 дворів, багато молоді, організація КНС, школа.

А де життя?

Чорна ковдра і в головах у них (навіть незручно вимовити «Ленінців».

Вечоріє. З степу люди йдуть. Повечеряли і починається культосвітня робота.

Що не призьба, - то випуск усної газети.

Що не затишок, - то червоний куток.

Що не темне місце – то хата-читальня.

- Чули, кума, це казав мені один чоловік, що призивають солдатів, бо війна небезпременно буде.

- А вже ж і батюшки казали, що настане час і востане бог, що роспочаться враги його. Це мабуть розпочинається.

І пішли в такому дусі балачки.

Це політичні лекції.

- Що ж мені свахо робити? Вже третій місяць, а місячні не показуються, мабуть, ще раз, бісової души, причепилося. Куди ж його йти, та що його робити?

- Та ви ж, свахо, підіть до баби Горпини, вона в мить виведе.

Далі я вже не дочув.

Це лекції по саносвіті і то на кожній призьбі, на кожній лавці перед хатою.

А в затишках у «червоних кутках», хлопці займаються політосвітою – гарно матюкаються, вихваляючись один перед одним своїми досягненнями. З ними дівчата. Займаються вони головним чином «фізкультурою».

Посидівши, вони збираються до купи. Гуртом причащаються самогоном і після «святого таїнства» - розходяться по кутках на радість собі, на плач батькам, на користь «Загсові».

Є там і сільрада. В сільраді по штату й голова є.

Щиро хрюкаючи, неначе дякуючи голові, часто відвідують сільраду свині. Зайдуть, поїдять кісточки з вишень, що накидані, пообнюхують усе, хвостиками помаячить та, харакаючи на «досвідання», виходять.

Колись замість сільради тут була управа, а замість голови – староста, але свині, але свині не ходили в управу, бо не почували себе в товаришах із старостою.

Частенько голова на правах «начальника гарнізону» робить «пробу».

Капає – пробує, накапало – пробує, розливають по фляжках – пробує, приходить у гості – пробує.

І справи стоять, і люди б’ються, і самогон «дують», і навіть убивають один одного.

А що не скажеш, то: хіба ми знаємо, ми люди темні, дерев енські».

Чорною ковдрою лягла ніч на с. Леніно..

Коли ж появиться місяць, щоб цю ковдру на шматочки розідрати?

Ім’я Леніна, яким село називається, чомусь то обв’язує.

Це діло і Райпаркому й Райвиконкому.

Роздеріть цю ковдру.