Первомайська міська централізована бібліотечна система

Карабін Нове село (оповідання) Літературна сторінка № 7 // Селянська Правда. – 1927. - № 79 (394). – 17 липня.

Досвіток. – Темрява рідіє… Вигулькнув комин, стіл, полиця, - діжка з водою, лави по під вікна… Дужчими і дужчими снопами світ вривається в вікна… Бореться з темрявою, вигоняє її з найдальших куточків… Заграв червоний зайчик на варцабах дверей, кинувся до полиці… Завмер… тріпнувся, скочив в мисник на полив’яний горщик… Горщик став червоний, потім жовто-гарячий… Засипало золотом… Зійшло сонце…

     Іван Линець протер очі.

• Ач заспався! Конячка нині гніватиметься на мене.
• Було довше сидіти в сельраді! – Почулося з печі.
• Учора вирішили на загальних зборах перейти до землеустрою. Агроном був. Мене та Гайду уповноваженими обрали. Кулаки довго пручалися. Але наша забрала.
•  Вічно ти Іване, влізиш куди-небудь… сидів би дома і не ходив на ті твої засідання. В 20 році голова Ке Не Се. В 21 році кооперацію справляв. Позаторік Голова Сільради. Скинули, як лугом голову мені змили, а зараз знов, у тебе-ж 3-є дітей…
• Овори… Діло заходе важне. Тут всім користь. Добре нам ходити аж на «сіножаті» шарогати кукурудзу, та ще з маленькими дітьми?
• Та ні… хто каже, що добре.
• А як би на «степок»?
• Це що? рукою подать… Туди б і наш ванька зайшов би. Не прийшлося б тобі нести на горгошах.
• То-то… Нині будем робити так щоб всім земля близько була.
• Це друге діло…

     Іван з Ганною у цей понеділок устали до денної роботи з запізненням.

                                                                          * **

• І ми піддамось… Поки цього буде… Землю відібрали… Що мені залишили… Всього 15, а було сто… Тепер ще й цих п’ятнадцять хочуть полосувати… Не діждали-б!.. – Черево Волошина затрусилося з болю жалю.

     Виконало б ото Ке Не Се… У його як зарепетують на сході «землеустрій»! «нашого й не чути: не треба»… - Додав Панько – чоловічок літ 30 з чорнявими волосями.

• А колись то було… «Хазяї» на всю губу… Ідеш, шапкують… Виступаєш на сході кругом тебе тиша…Писни тільки який-тобі там Линець… В попілець!..
  Ех, було!.. Сива голова Медведя похилилась на стіл. – Не вернеться.
• Тут треба думати як далі залишити так як є справа в Райсудземкомісії затверджена. Незабаром розглядатиметься в окрузі. Треба рихтувати постоли до Харкова. Грошей треба.

     За грішми діло не стало! Але ти Паньку, не крути… казав насадимо грушиньок, яблуньок, того-сього навіть тернинки і земельки не поділять… А зараз?!.

• Ти пиши гостріше, та аблакатові побільше.
• Я, що… я аж стогну, пишу. Переписую що аблакат каже…
• А ти Паньку,  сльозу, сльозу підпусти… Щоб прошибло…
• Що Ви дядю Медведю на сльози, тут силоюяк не візьмеш, то… Що нас 42, а їх 560. Побільше-б середняків… Може б і вдалося…

Я відкриваю трахтир!..- І Волошин гаркнув по столі кулаком.

    Добре сину добре…- Заговорив Медведь.

• Піде вся громада, піде за тобою… за нами…
• Побачимо… а й ні попам’ятає мене й та голота, і Линець, і Гайда і всі… всі… що ідуть проти нас.

                                                                          * **

     Через 3 місяці трахтир Волошина закрили. Справу в Окрсудземкомісії остаточно вирішили за землеустрій. Де грушечки, яблуньки посаджені при місці сказали виділити Т-ва по садівництву, а де потикані дички, тернинка веліли викинути. Землі, що в голод до рук прибрали куркулі відсудили назад біднякам. Правда на ноги підбились Линець та Гайда ходючи то в місто то з міста.

     Куркулі поїдуть до Харкова. Прийдеться й нам… А тут Ганна розсипеться. З четвертеньким ходить…  Але нічого. Ще оден крок і годі. Кінець… Проведем землеустрій і на нові землі на нове життя… на висілок… На вільний простір полів… Ближче до води… Трактора – запустить… Легше хоч на старості проживемо…

     Так Линець думав лягаючи спати осінньої ночі.

                                                                          * **

     Ніч… Небо в чорних, пречорних хмарах… На краю села заголосили собаки… Пройшов парубок видно з вечорниці… Світла ні в одній хаті… Загуркало… Рипнули двері Медведьової хати. Промайнуло три постаті…

• Панько до голови…
• Я до Гайди…
• Медвідь до Линця…

     Через півгодини щось над селом зашаріло… Стало світліше… Дмухнув вітерець… В небо кинуло червоними віхтями. В однім боці села… в другім… в третім… Знялося полум’ям…

• Пожежа!.. Гвалт!..

Ударили в дзвони… Закалатали відра… Загримала пожежка…

Старий Медведь засапався… Вже туп-туп коло своїх воріт.

• Хто біжить?.. – крикнув Бойчук – Голова КНС.
• Я, я… Медвідь…
• Відкіль?..
• Та так від дочки…
• Ні діду… Стій… Хто горить?..
• Линець…
• Підпалив!!.. – І Бойчук сіпнув діда за барки.
• Та ні… тільки…я… не я…
• Іди за мною!.. – Бойчук поволік Медведя до сільради.

                                                                          * **

• Ач куркулі!.. Лютують… Спалили бідних хлопців!..
• А Медведь!.. Як в церкві поклони бив та свічки ліпив – в палії пописався.
• Тай Іван Іванович… Дука… Багач… а пішов на таке діло… Сама служила в нього за старих часів… Нашу сестру-батрачку в ложці води готовий втопити…
• Як би не Бойчук та не сам Линець з Гайдою то всіх трьох стервів кинули б у вогонь. Хай би згоріла паскудь не засмердювала б землю…
• Але Линець найбільш бідкався…
• Не треба, - каже – село буде за нечість відповідати…

Бідолага, сам в біді, а за громадську біду думає…

• Так кумо, так… Все одно кажуть що їм буде «амба» вищої міри.
• Так і треба «катюзі по заслузі»…

                                                                          * **

     Відбудувались… ОВК приписав лісництвові видати лісу.Банок позичів грошей на бляху. Село помогло роботою. На весні стояло три нових хатки

     Ганна домастювала сіни та чекала Івана з Харкова:

     … Немовлятко поховала… Либонь з переляку молока в грудях не стало. Так бідне й заниділо…

• Здоров Ганна!.. – на поріг ступив Іван – мастишь?...
• Мастю… - Довго тебе не було, неначе аж виріс.
• Я ростю з подорожньої вдачі…
• А шо?..

Все добре… - Підем на нові землі…

• Коли-б то!

• Не коли-б то, а в цю неділю начинаємо розбивати землю… От і проект… - Линець кинув на стіл

 купу шпаргалів...

                                                                          * **

     Неділя. Село гуде, роєм до сільради валить. Коло сільради й старе й мале… Землемір приїхав.

• На поле!.. на поле!..
• На віз кіпці, лопати!..
• Нові межі значити!..

     Насамперед відмежують виселок. «Нове село»!..

     Рушили… Поруч з землеміром іде Іван Линець… Його пряма постать вже на горбку і… вже за селом…

     Поле приймало його в свої обійми… Молоде жито, пшениця, розтупились перед ним. Пропустили вузькими суголовками…