Первомайська міська централізована бібліотечна система

Юрась Розворушились (маленький фейлетон) Селянська Правда. – 1926. - № 53 (222). – 19-20 травня.

Бувають жаркі дні. Не того жаркі, що сонце пече просто з неба на землю,-в таку жару можна просто сховатись у холодок і, навіть, приємно буває полежати (звичайно, коли не кусають мухи) а того жаркі, що, як кажуть- «гайку крутить»…

І буває жарко.

Такий жаркий день оце якось трапився в редакції «Селянської  Правди» Ах, і жара ж була.

Ще зранку:

Рип…Трра-ах!... Рип! Трах!...

-Товаришу Редакторе! До телефону!...

До речі я й забув сказати, що редакція має  телефона. Міститься він не в редакції, а в конторі, через сіни, а редакція займає малесеньку кімнатку, в якій працює чотири чоловіка ( п’ятий  у відпустці).

Так ото тільки до телефона треба, то одними дверима –рип-трах… а потім другими – рип-трах!... і

Пожалуйте!

Коли редактор повернувся назад, то обличчя його сяяло.

-Лиса Гора дає 500 передплатить -  промовив він, сідаючи до столу.

Але сісти йому не вдалося – гаркнули  одні двері, потім другі.

-Тов.  редакторе, просять до телефону.

Вернувся він ще більш задоволений,- Добровеличківка  дає 100 передплатників;  сісти  йому до роботи  все ж таки, не удалося,- щоразу рипали одні двері, потім другі  і він повинен був іти кричати в трубку.

Він уже й трубки з рук не випускав, а щоб краще чути, вийшов  у сіни настільки шнура хватало, а щоб не рипали двері в редакцію – він одчинив їх геть.

Отут і почалась жара. В редакції працює три чоловіка, яким потрібна тиша, а в сінях (двері одчинені!) балакає по телефону редактор, якому треба кричать, і він кричить!

Хто? Держстрах? Скільки, скільки? 30 примірників? Добре. Продовжуйте й далі.

-Райспілка? Хто говорить? Ага! Добре, а більш як 50 не можна? Постарайтесь.

Робітники редакції писали, витирали на лобі піт і закреслювали написане…

 Іноді лише чути було їхні короткі фрази :

-Як ви перекладаєте внутрєннєє распоряженіє?

Або:

Це на шість квадратів, або це втяжка…

Але їх заглушувало:

-Саврань ? Всього 20 примірників? Погано… Що ж ви нічого не робите?

-Місцгосп? Уже єсть  40. Добре.

Це все перемішувалось з дирчанням дзвінка й гарканням дверей у контору.

-Як ви перекладаєте возмутітєльноє дєйствіє?- звернувся один редакційний робітник до другого.

Той на нього подивився посоловілими очима, витяг з кишені хустку, перервав і почав запихати у вуха…

Редактор давно вже виніс собі в сіни стільця, сидів і кричав у телефон:

-Шкірзавод? 18? Чому ж так мало?

-Робос? Всі вчителі? Гаразд. І т. д. , іт. д…

Другий редакційний робітник підвів голову , витягнув з кишені хустку, витер нею піт на лобі, потім перервав і почав запихати у вуха.

Було шумно і весело.