Первомайська міська централізована бібліотечна система

Юрась Не дамо зівка // Селянська Правда. – 1926. - № 48 (217). – 6-7 травня.                  

Нам треба в день преси зробити так, щоб не менш як на 10 хат припадала одна газета.

Так говорив доповідач про значення друкованого слова для селянства.

І після того передплату почали приймати. Все йшло як слід: гроші давали, квитки давали, гроші брали й квитки брали.

Так брали й давали доти, поки не трапилась одна «кумедія», що послужила основою  для цієї кумедії, що я оце зараз пишу.

Діло було так:

Дід Гаврило підійшов до столика де приймали передплату:

-Пожалуйте мені  «Селянську Правду» до кінця року.

-Зараз!- промовив уповноважений , швидко підписуючи квитки.

-А навіщо вам, діду, газетка? Адже у нас Грицько виписав, у нас на 10 хат газєтка єсть…-Самозадоволено сказав Омелько.

-Грицько виписав! Зухвало озвався Данило – Грицько виписав!...Та Грицько хоч і виписав, то він до нашого десятка лічиться, а не до вашого. Грицько наш , а ви собі випишіть!

-Що значить ваш Грицько, коли він через одну хату від діда Гаврила?... Що значить Грицько ваш?...

-Що значить?!! А те значить, що…

Не можна було вже далі розібрать, що то як раз значить той  Грицько, бо заговорили разом  усі мешканці обох суміжних десятків. Одні намагалися довести, що Грицько належить до їхнього десятка, коли лічить від Кабанової левади, а другі , за правдивими арифметичними викладками доводили, що Грицько їхній, коли лічити від Курячого броду.

Обидві сторони були праві, а тому  й до погодження дійти не могли.

Довелося братись за барки. Барки, як відомо річ дуже коротка і через них легко можна дійти до зубов та розквашеного носа, а тому справа набирала  загрозливого характеру, і до неї повинен був умішатись уповноважений по підписці.

-Товариші! – на всю горлянку гукнув він,- товариші!...

Це вплинуло. На барках пом’якшали пальці, і всі голови до нього обернулись.

-Товариші! Я вас помирю! Чого ви б’єтесь, чого лаєтесь? За газету?  Та ось я вам усім уже по газеті виписав,-получайте квитки,- платіть гроші!...

І сталося чудо: усі два десятки ( та й ті, що до них у розгарі пристали)  сунули до стола платити гроші та одержувати квитки…

А через тиждень Омелько та Данило, що затіяли цю саму бучу,  читаючи по призьбах «Селянську Правду», перегукувались через вулицю:

-Хароша газетка!

-Да!...А як ми за неї бились!... Але й побитись було за що,- газетка хароша!...

-Так то воно так,-промовив дід Гаврило, проходячи вулицею,- але цю ж саму газетку можна й без бійки мать, просто виписать…

-Та вже ми, діду, на другий раз так і робитимем,-зівка не дамо!...