Первомайська міська централізована бібліотечна система

Семен Сумний Про бога, чорта та Коритнянське «чудо» // Селянська газета. – 1925. - № 109. – 29 липня

Благодать божа почине на селі Коритна-Забугська, Богопільського району. Ця благодать прямо так і пре із попа Вінцеславського, і з главарів євангелістів, баптистів та інших.

Високою стіною з чорної цегли одуреного розуму оточене село. Важка гармата революції не пробила ще цю чорну стіну. А за цією стіною попи живуть, неначе у господа бога за пазухою. Бідне село, але люде багаті. Вони багаті надіями, що бог допоможе і поки що кріпко моляться. А бог творить чудо – піп чимраз багатшає, а громада ще й землею його наділила.

Все ж прокидається село. В театрі була навіть якась вистава протирелігійна – «заплуталась божа справа».

Розгнівався видно головний діловод божий та надав батькам, щоб вони взяли за кріпкі чуби своїх невірних хлопців.

Повстали батьки проти синів. Возстала чорна темрява проти проміння сонця і побідила.

Хлопці більше не ходять грати, бо батьки видно добре їм хвости накрутили.

Але ж перше проміння сонячне, світлу пляму залишило на чорному ґрунті, людської темряви. Поколихався віковічний трон всевишнього і хай навіть іноді проміння потухне а все ж за промінням сонце йде що проб’є брудний колір полинявшої віри.

Тільки «чудо» спасе від смерті і бога і тих що від нього годуються. Таких чудес багато бачимо та чуємо.

Калинівський «кровоточащий» хрест» «Іосафатова свята долина» і другі шахрайства попів по селах України свідчать про це.

Подібне чудо викинули і в Коритній але замісць бога, чорта взяли.

Живе собі в селі Коритній Забугській Таратайко Тарас звичайний собі селянин. Весною оре, після оранки сіє, далі «як бог дасть» доживає до жнив – косить, за косовицею гарманує і так далі поки не ззість. Поміж цими своїми часами життя він вірно богу молиться і попа дарує.

У того Тарантайка жінка. Звичайна собі селянка. Вірна помічниця чоловікові свойому і вчора і сьогодні, аж до самої труни.

Завагітніла жінка Таратайкова. Від важкої праці, чи від чогось іншого, але роди ненормальні були і ненормальна дитина вродилась.

І вродила вона «чорта». Коли чорт виліз на світ божий то йому соромно стало цих божеських людей, що його кругом оточили. І не своїм, чортячим голосом пробазікало:

- «Люди добрі, не зачіпайте мене, я тільки поживу три дні все вам розкажу, а потім здохну».

Ні мати, ні батько цього чорта не бачили та й не чули.

Чули це дядько Хведір і то від свахи Явдохи. А Явдоха чула від кума Семена, що за балкою живе. Кум Семен це все сам чув на свої вуха але від Грицька Хомівського. Грицькові мати розказала а та від своєї сестри чула, що в церкві підслухала. І так далі до побіднього кінця, пішли балачки, що виникли не самі по собі, але по всьому видно з джерел, яким ці чутки вигоду з джерел, яким ці чутки вигоду зробити можуть.

І ростуть балачки, і ширяться чутки, і один одного перебріхує, аби щось нове розказати.

Дитина померла.

Нічого воно не розказало, бо як гадаю, що окрім писку нічого не промовило.

Але «чудо» явилося.

Бог по «милості своя» послав чорта. Люди, охоплені цим, хоч добре знають, що Таратайчиха з чортом ніколи не жила. Але одно головне знаємо – де чорт з копитом, там і піп з хрестом.

І молитимуться вагітні жінки, щоб їм бог чорта не послав. І молитимуться старі, бо це «знаменіє» скорої гибелі землі, і страшного суду.

І потечуть калачі від вагітних жінок, і посипеться пшеничка від боязких батьків, і розв’яжуться бузи з хусточок старих, де «совєцькі гривеники» заховані.

А вже не страшно. Попи бога проїли, прошамають і чорти. Не поможе їм на далі ні бог, ні чорт.

Бо села прокидаються. Рушиться грунт під вірою. Сонце проїсть темряву.

Уперті хлопці, навіть взяті батьками за губи будуть тими гарматчиками, що з гармат науки розстріляють цю чорну фортецю.