Первомайська міська централізована бібліотечна система

Руденко І. В сільськогосподарському колективі «Пролетарський безвірник» // Селянська Правда. – 1929. - № 70 (674). – 30 червня.

За 20 кілометрів від Першомайського на узгір’ї’ розкинувся чудовий, мальовничий хутір  с-г колективу «Пролетарський Безвірник».

Півроку тому цей хутір мав назву «Свєточ». Тут проживали «богобоязливі» монахи й монашки в своїй «трудовій комуні». Це той відомий усій колишній Херсонській губернії маєток  теж відомого «святого «попа Іони Атаманського, що уславився, як одеський Іон Кронштадський.

Перш ніж розповідати про життя теперішнього колективу, варто зупинитися  на історії заснування цього хутора. Історія його надто цікава, іноді сумна, жахлива, бо цей хутір  жив таким же життям, як і колишні  монастирі та інокентіївський «рай».

За кілька років до революції Атаманський купив біля с. Тарасівки на Першомайщині 250 десятин землі і заснував там свій маєток.

Але цей маєток мав бути одмінним від інших поміщицьких. В першу чергу «святий» Іона  вирішив використати для праці в маєтку юродивих, релігійних фанатиків та взагалі бездомних безробітних людей, які працювали на нього за шматок хліба.

Незабаром зібрав щось 50 таких людей, оселив їх у своєму маєтку і за прикладом свого батька, Іона теж став поміщиком. Батько мав кріпаків, син теж, трохи в інший спосіб  придбав і собі кріпаків, що за молитви Іони тяжко працювали в його маєтку, поневіряючись  в землянках, а то й у хлівах з кіньми й собаками.

Іона жив в Одесі, творив там різні чудеса, славився  половою розбещеністю і до цього « чудодія» хмарою сунули психічно хворі, юродиві, біснуваті й просто релігійні фанатики з усіх кінців Херсонщини, Поділля й Бесарабії.

Більш працездатних Іона надсилав до свого маєтку з якого він гадав утворити для себе «рай».

Як і кожний « святий», Іона теж розпочав свою кар’єру з дебошів, пияцтва й розпусти.

Потрапивши до великосвітського суспільства – поміщиків, Іона й там мав успіх.

У нього закохалась графиня Єрмолова , яка відіграла не абияку роль в справі популяризації «святости» Іони й серед петербузьких кіл.

Слава Іони принесла йому гроші. А гроші сипались щедро з усіх кінців від прочан, любовниці, графині, з маєтка і за ці гроші Іона знову здобував собі ще більшої слави.

«Свєточ» скоро обернувся  на філію Іонівської  церкви і стає центром  релігійної пропаганди та вербує нові сотні прихильників Іони.

Повітова царська влада теж була послушним виконавцем волі Іони.

В маєтку цього «святого»  були  інквізиторські порядки. За найменшу провину тяжко карали, пороли та запирали до темного  льоху.

Усі робітники працювали лише за харчі і навіть одягу з маєтку робітникам не давали, а їм приходилось просити  подертий зношений одяг  у селян.

Прийшла революція, Іона негайно дає наказ маєток обернути на «трудову комуну». В селі  справедливо її прозивали попівською комуною.

За керівників «комуни» була колишня полковниця Волошина та її помічник Папіровник.

Переміна назви змін у «Свєточі не зробила. Як забирав Атаманський прибутки з маєтку так і продовжував збирати. Йому возили десятками підвід – натурою. Робітники  й надалі залишалися кріпаками. Навіть не полегшились умови праці і не змінився внутрішній порядок. Система покарань за найменші провини залишалась така ж жорстока, як і до цього.

Було декілька випадків , що тих, хто насмілився нагадати  керівникам що це не маєток, а комуна, мордували, а одну громадянку ледве врятували селяни, почувши дикий крик людини.

Після смерті Іони Атаманського керівну роль над «комуною» взяли його прибічники Далі ці зв’язки з Одесою  хитро конспіруються й керівники приховують їх від решти « членів» комуни.

«Свєточ « відігравав роль розсадника релігійності на Первомайщині. Сюди сходились темні особи, попи і тут проводились різні наради як «проповідувати слово боже».

Місцева сільська рада частенько викривала тут попівські відвідування та інші подібні явища.

Комуна старанно зберігала свої релігійні традиції до останнього  дня. Тут був молитовний будинок, служили молебні служби і т. д.

Розпуста і пияцтво посідали в житті  «комуни» головне місце Керівниця разом з місцевим дяком організовувала  «райські ночі», втягуючи до цієї розпусти й решту мешканців «Свєточа».

Селянство добре бачило, що творилось у цій «комуні» і вимагало, щоб це гніздо контрреволюції й розпусти знищити. Особливо за цю справу взялись безвірники сусідніх сіл.

Після довгої й упертої роботи радянські органи погодилися з потребою ліквідації попівського гнізда й натомість заснувався с-г колектив переможців безвірників під назвою «Пролетарский Безвірник»

Члени колективу дружні, активні й свідомі товариші.

Соціальний склад колективу виключно бідняцький, переважно наймити.

- Ми всі однакові, - каже голова колективу т. Нестеренко. Всі як один працюємо, щоб піднести наш колектив на таку височінь, щоб виправдати назву пролетарських безвірників.

Колектив ще зовсім молодий, нараховує ледве три місяці свого життя, але успіхи очевидні.

Кепсько, що сама база колективу надто обмежена. Землі  колектив має 81,5 гектарів. Збільшення можливе лише за рахунок втягнення  до колективу нових членів з селян сусідніх сіл. Але головний характер господарства колективу полягає в інтенсивних культурах.

Чудовий сад площею понад 10 гектарів лише торік розпочав родити, він і становить основне джерело прибутку.

Зараз поширюється площа винограду та розводиться шовківництво.

Є 11 рамкових вуликів. Гарно живеться  тут бджолам. Навколишнє селянство скаржиться, що немає взятку для їхніх бджіл, колективські скаржиться не будуть. Не менше 15 гектарів посідають сад, город, декоративні рослини.

О 12 годині дня задзвонили Це  на обід, нам пояснюють. Запросили й нас.

У маленькій їдальні сидять члени колективу за двома столами  Їх не багато. Тут можна підрахувати. Разом 43 чоловіка з дітьми . Колектив невеликий, але дружний.

Жінка, що порядкує за обідом, попереджує нас: «Стіл без скатерки тому, що колектив ще бідний, а ми усі були злидарями  і свого нічого не мали».

Після обіду 2-х годинний відпочинок. Під час відпочинку всі йдуть в садок і тут читають  газети й книжки. Тут, до речі, варто відзначити, що колектив надто бідний на літературу. Поки що клуб їхній передплачує один примірник «Безбожника», один примірник « Безвірника» та окружну  газета. Більше  нічого не передплачують, бо немає коштів на цю потребу. Зараз окружна рада спілки «Безвірників» допомагає в культурному обслуговуванні колективу.

У колективі існує осередок безвірників, що охоплює усіх членів колективу. Усі активні безвірники  й намагаються щоб на кожному кроці  відбити безвірницьку ідею, щоб знищити старі сліди колишніх господарів монахів.

Господарська діяльність колективу полягає зараз у догляді за садком. Тут  працюють майже всі, бо на степу посів закінчився.

Від садка сподіваються великого врожаю.

Кепсько, що колектив досі ще не одержав трактора, а тут він дуже потрібний подавати  воду, щоб поливати сад і город.

Заливний город є (щось понад три гектари) дає теж великий прибуток та ще беручи до уваги що колектив розташовано поблизу окружного міста й двох залізниць, що сполучають з великими робітничими центрами.

Колектив має 7 коней, 8 корів та кілька штук молодняку – лошат і телят.

Окрколгоспсекція вже допомагає наданням кредиту головним чином на потреби  інтенсифікації господарства. Бракує колективові гарних приміщень бо теперішні селянські хатки не відповідають потребам і умовам життя колективу.

Коли близько ознайомитися з життям  цього колективу, коли простежити побут і весь процес праці , то мимохіть випливає питання: чи ж колектив це?

Досі ми бачили усі комунальні форми: спільне харчування,, розподіл праці за принципом комуни, спільне споживання і т. д.

Керівники колективу нам відповіли, що вони беруть рішучий курс на  комуну, але за статутом вони вважаються як колектив, та перешкодою на шлях до комуни є відсутність більшої бази  Це питання майбутнього.

Майбутнє   безвірницької комуни безперечно велике. Колектив  зараз стоїть на правдивому шляху. Він за короткий час зумів до решти ліквідувати, вижити рештки попівщини й розгорнути свою роботу.

Переможці безвірники на ділі показують як без бога маленький осередок спілки безвірників творить справу соціалістичної перебудови не тільки господарства а й усього життя. Цей осередок першим виконав гасло конкретної показової роботи, як можна й треба перебудувати світ.

Раз і навіки загинув попівський маєток  з своєю єлейною назвою «Свєточ», натомість прийшов дійсний володар землі – працівник-безвірник.

За цим кращим прикладом – рушаймо , товариші безвірники.