Первомайська міська централізована бібліотечна система

Руденко І. Інокентіївщина // Селянська Правда. – 1928. - № 100 (560). – 14 вересня.

Хто такий Інокентій?  Виникнення Інокентіївщини.

Судовий процес, що відбувся недавно в  Юзефполі над уламками інокентіївських прибічників, справедливо викликав чималий інтерес  серед працюючих і  інтелігенції нашої округи. Але цей процес має далеко більше значення за межами нашої округи, особливо для АМСРР, так би мовити батьківщини інокентіївщини.

Ще досить свіжі й пам’ятні  сліди для сучасників «святого» Ієромонаха- Інокентія: ще багато сиріт, калік і взагалі нещасних людей бродить по світі, що в свій час ходили до «раю» шукати «спасіння» у святого шахрая й пройдисвіта.

Коли б не гурток юзефпільських  інокентіївців, навряд чи прийшлось би пригадувати сумну історію цього розпутника, що так блискуче відіграв свою роль в дореволюційній Росії, що так разюче дав себе відчути тисячам селянських родин, зруйнувавши їх сім’ї ,господарства, покалічивши їх  фізично й морально.

Історія діяльності  Інокентія бере свій початок з Балти.

В 1909 році з незвичайною силою вибухнула й почала  ширитись  нова релігійна течія, відома під назвою «Балтський рух». На чолі цього руху стояв Ієромонах Інокентій.

Інокентій походить  з селян Бесарабії. Ще з дитячих літ Іван (так звали до монашества Інокентія) виявив себе як зірви-голова і розбишака. Сільські діти не хотіли навіть пасти в купі з ним овець, бо Іван їх жорстоко бив і знущався над ними. Пізніше, як виріс Іван, почав пиячить і жити в нестримній розпусті.

20-ти років від роду , Інокентій пішов в один з багатьох монастирів, що густо тоді вкривали Бесарабію. Кар’єру  свою почав з пастуха свиней і овець, а потім одержав посаду кучера. В монастирі його характер виявився ще з більшою силою і Іван почав ще більше розпутне життя .Він часто налітав на  сусідніх селянок і послушниць ближчого жіночого монастиря.

Так продовжувалось три роки.

Одне з відвідувань Іваном Кошелевського жіночого монастиря призвело до виникнення   роману між ним і послушницею цього монастиря досить вродливою Соломією Борщ.

Закохані скоро покинули монастирі  й переїхали до Одеси. В Одесі  Іван придбав шарманку й папугу , скинув монашеське вбрання й почав давати» концерти» на базарах і прорікати долю кожної людини. Соломія скоро завагітніла і Іванові захотілось збутись своєї полюбовниці. Він порадив їй іти на покаяння в Єрусалим, що вона й зробила, а сам знову помандрував по монастирях.  За цей період він об’їздив  всі монастирі й скрізь налагоджував зв’язки , які значно допомогли йому  відігравати роль «святого» Інокентія. Зокрема, Іван під час свого перебування  в Почаївській лаврі, близько познайомився  з монахом Іліодором, що в той час мав уже Всеросійську «славу».

Несамовитий монах, що проповідував  диктатуру духовенства й закликав до хрестових походів  проти революційної інтелігенції та робітників, зробив сильний вплив на молодого послушника. Іван уважно слухав вчення проти «безбожних гадів» і  «революційної нечисті», старанно слухав його порад і  Іванові  захотілося стати Іліодором. Дальше своє життя Іван  присвятив здійсненню цієї привабливої мрії.

Довго Іван блукав по різних монастирях, доки не попав у Балту. Лише тут він зупинився й зажив собі «слави» ; бо до того безшабашне , пройдисвітське життя розпутника Івана  завжди обурювало проти нього братію. Братія уміла ховати кінці у воду, і їх безглуздя та витівки були невідомі для широких мас.

Іван на це не звертав уваги, робив так,  як йому це хотілось  і завжди накликав біду на монастир. Тому частенько йому доводилось міняти монастирський притулок. Зрештою, це йому було на руку, бо пройшовши сувору школу життя на практиці, прошлявшись декілька років по всій Росії, Іван збагатився досвідом.

Отаборившись в 1909 році в Балтському монастирі, Іван почав виявляти свої здібності. З перших днів він зумів завоювати безмежне довір’я в Ігумена монастиря Амвросія, що пізніше був вікарним єпископом балтським. Івана постригли в монахи й дали імення Інокентія, а незабаром піднесли його в сан ієромонаха..

Інокентій був не лише гарним організатором, він виявив себе і здібним проповідником, однак з явним істеричним ухилом. До того ж він мав благообразний зовнішній вигляд, показну фігуру, що підкупляє темну масу. Знання молдавської мови теж стало  корисним для монастиря, що до нього тяжіють великі райони з молдавським населенням.

Аби збільшити свій вплив, Іван кинувсь до старих адрес, відновив зв’язки  й попрохав допомоги. Першими відгукнулися Почаївські монахи й надіслали до Інокентія двох іноків , які допомогли йому розгорнути  діяльність  балтського монастиря. Ці монахи їздили в «командировки» з метою популяризації Інокентія та його балтського монастиря.

В цей час до Балти повернулась з Єрусалиму Соломія. Вона з перших днів зайняла видатне місце біля Інокентія й відігравала чималу роль як агітатор, популяризатор «святості» Інокентія.

Незабаром знайшлись прихильники посвідомники. Серед них більша частина шахраїв, що на популяризації Інокентія спекулювали й заробляли в свою кишеню. Але всі ці прибічники, як і широке повноваження, що їх дістав Інокентій  від тодішнього  керуючого Кам’янецькою  Єпархією  серафима, були мало авторитетні для темної селянської маси. Треба було вишукати якогось  шефа, що його іменем можна було обманювати й на цьому заробляти. Інокентій, не довго думаючи, знайшов такого шефа на місцевому цвинтарі, в особі давно померлого попа  Федосія Левицького. Його іменням і назвав Інокентій свій монастир, а мощі Федосія об’явив  нетлінними й переніс з цвинтаря до монастирської церкви.

Цю подію Інокентій розголошував, рекламував  усіма можливими засобами: розсилав гонців по селах, друкував об’явив , оголошував  в газетах, розсилав листи і т. д. Цим самим Інокентій завоював широкі маси майбутніх прихильників  і просто відвідувачів прочан.

Плани його здійснились. На початку «чуда»  робились від імені Федосія, а чим далі ширилась слава Інокентія, він всі» чуда» перейняв на своє ім’я. Популярність Інокентія ширилась і росла. Прибутки монастиря неймовірно збільшувались.

Ці успіхи закрутили голову Інокентію. Він відчув себе сильним. Він і справді повірив, що він зможе без кінця обдурювати темну масу. Оточивши себе цілою свитою «апостолів», «пророків», мироносиць» і пророчиць, Інокентій вирішив за допомогою цих прибічників зробитись святим .Інокентій почав заявляти  перед натовпами молящих, що він є дух святий,- третя особа з тройці, пророк і т.ін.

-Хіба я не схожий?- запитував натовп Інокентій, показуючи прочанам ікону «Іллі пророка» і Івана Хрестителя». Вони чорняві і я чорнявий, вони проповідують каяття – я теж проповідую. Я ваш спаситель – в нестямі кричав Інокентій до натовпу.

В очах темної маси Інокентій підніс себе до рівня самого бога, бо ж він є третина його, дух святий…