Первомайська міська централізована бібліотечна система

Дід Тиміш Червоний прапор з попівським кадилом // Селянська Правда. – 1926. - № 85 (254). – 4 серпня.

…А ось вам і в Голованіському диво з похороном.

Померла дівчина батрачка. Про смерть вже нічого балакати, хоч і вона не звичайна. Пришлось хто-зна по чиїй вині бідній людині летіти в криницю і найти вічний спокій у воді холодній… А от кого врятували звичайно мертве тіло, то треба було придумати як його поховати. А думати було кому. Були у покійниці батьки, були родичі, знайомі і був Робземліс – спілка, яка захищала її до останнього «іздиханія». Думали всі і надумав кожен своє. Дав Робземліс червоного прапора. , найняли батьки попа, хтось музики і вирушили з покійницею жалібною процесією до кладовища.

Червоний прапор у самій переді високо звивався над головою «отця», що йшов по заді него. Музика ревла жалібного марша і в такт його високо підскакувало в руках отця кадило. Далі несли труну, а за нею Робземліс, батьки, родичі, знайомі, любителі похорон і інші. Над могилою сказав хтось палку промову про покійницю і червоного прапора, якого ми скоро побачимо в Англії та Франції, батюшка підхватив «за упокой душі», музика ще раз рявкнула і почав печататись отцем гроб до «второго пришествія» посипалась тяжка вогка земля на дошки соснові… Переглянулись поміж себе і Робземліс і батюшка і музики. Червоний прапор навіть від сорому обгорнувся кругом себе.

Зрозуміли мабуть, що самі зробили якесь посмішище з похорон, пригадав мабуть хтось і байку діда Крилова що послужливий… ведмідь гірше ворога.