Первомайська міська централізована бібліотечна система

Попова Т.М.

Депортація остарбайтерів з  Миколаївщини

Зрив планів «блискавичної війни» німецького командування проти Радянського Союзу восени 1941, необхідність проводити позиційні бойові дії та мобілізовувати все більше німецьких селян і робітників до армії змусили Гітлера частково змінити свої екстермінаційні плани й піти на використання трудових ресурсів з окупованих східних територій в економічних інтересах Третього Рейху. Тож наприкінці 1941 (початок зими) року нацисти в Україні почали агітаційну кампанію по залученню трудових ресурсів до праці в Німеччині.

Мета даної статті – показати особливості агітації та примусової депортації населення Миколаївщини до Третього рейху.

Не минула агітаційна компанія і Миколаївщину. З перших днів окупації області німецько-фашистькі загарбники вивозили населення на примусові роботи до Третього рейху. За  даними Миколаївського державного архіву тільки з Баштанського району було відправлено 1 678 чоловік, з Братського – 412 чоловік [1]. Часто агітація проводилась через миколаївську газету «Новая мысль», що видавалася місцевою владою. В статтях цієї газети розповідалося про хороше життя східних робітників у Німеччині. «Восточные рабочие живут в хороших условиях. Казармы содержатся в чистоте, элек¬трифицированы, снабжены рукомойниками и душами с холодной и горячей водой. Каждый рабочий имеет отдельную кровать и постельные принадлежности. Семейным отведены отдельные комнаты. Наши земляки получают питание наравне с немецкими рабочими. При лагерях организованы самодеятельные ансамбли песен и плясок струнные, а местами и духовые оркестры. Русские и украинские газеты в лагере получаются регулярно» [3, c.338].

 Під час здійснення своїх колонізаторських планів, окупанти зіткнулися із загальним опором населення.  Молодь не з’являлася на пункти збору, родичі та батьки переховували тих, хто підлягав вивезенню, декому вдавалося втекти з вагонів. Та неявка на біржі праці або втеча загрожували смертю. Так, 6 липня 1943 року були повішані 40 чоловік 1924 – 1925 років народження, які хотіли уникнути відправки в неволю. Німецькі кати влаштовували облави, заарештовували людей, насильно заганяли у вагони і відправляли до Німеччини. Великих розмірів і жорстокості досягло насильницьке відправлення мирного населення в Німеччину в березні 1944р. під час відступу гітлерівців з Миколаєва. В цей період насильницька евакуація цивільного населення, оголошена фашистами, фактично перетворилася на масові облави і вбивства мирних жителів. Тих, хто уникав вивозу в Німеччину, оголошували партизанами і розстрілювали по 30-50 чоловік в районі морського порту, елеватора, вздовж залізниці [3, c.342].

У 1942-1944 роках система примусової праці створена Третім рейхом розповсюдилась далеко за межі його кордонів. В результаті чого, споживачами депортованої із СРСР робочої сили стали практично всі економіки країн Європи і країн сателітів Німеччини. Найбільшої масовості дане явище досягло на території Румунії, де концентрація великої кількості примусових робітників  обумовлювалась тривалим вилученням трудових ресурсів з губернаторств «Трансністрія» і «Бессарабія», а також примусовою евакуацією цивільного населення півдня УРСР в січні-квітні 1944 року, коли в зв’язку з нестачею залізничних вагонів німецьке командування прийняло рішення депортувати частину захоплених радянських громадян на примусові роботи до Румунії.

Експлуатація примусової праці пройшла два етапи: перший – весна 1942 – жовтень 1943 року. В цей період підневільна праця не мала масового характеру і як правило застосовувалась локально в великих земельних господарствах та залізниці. Другий – кінець 1943 – серпень 1944 року.Тоді, у зв’язку з відступом німецько-румунських військ з території сучасних Миколаївської, Одеської та Херсонської областей до Румунії надходив постійний потік примусово евакуйованого населення. Дану групу людей складали робітники сільськогосподарських комун, особи закріплені за румунськими військовими частинами в якості медичного або технічного персоналу, добровольці, а також ті радянські громадяни, що були захоплені в процесі облав німецько-румунських військ [4, c.76].

Механізм транспортування завербованих був стандартним: насильно затриманих зачиняли у комендатурах, цехах, приміщенні бірж праці, палаців

культури, шкіл, та ін., де вони чекали дня відправки, не маючи змоги побачити рідних чи попрощатися з ними. Людей, завербованих у містах і селищах області, переправляли етапом чи залізницею до міст Сталіно або Ясинуватої, де пересаджували у товарні поїзди, що йшли на захід. До прибуття на місце пасажирів чекала багатоденна дорога в товарних вагонах, де вони спали на голих дошках, а їжу отримували раз на декілька днів. Охорону поїздів забеспечували озброєні солдати та спеціально навчені собаки. Всьго з території Миколаївщини окупанти насильно вивезли на примусові роботи до Німеччини 25 884 чоловіка [2, с. 552].

Список використаних джерел та літератури

1. Державний архів Миколаївської області. – Ф.Р. 939. – Оп. 2. – Спр. 6. –Арк.8.

2.Безсмертя. Книга пам‘яті України 1941-1945.  Видавництво «Книга пам‘яті України». – К., 2000. – 860с.

3.Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни: 1941-1944рр./За ред. М.М.Шитюка. В-цтво «КВіТ»,- Миколаїв, 2004. – 503с.

4.Чернявський В.В., Шитюк М.М. Масове використання примусової праці населення України на території Румунії у грудні-серпні 1944 року. – Матеріали Другої Всеукраїнської наукової конференції «Війна в історичній  та індивідуальній пам’яті. – Кривий Ріг: Видавництво «Діоніс», 2012 – С.76-78