Первомайська міська централізована бібліотечна система

Мінський Суд над шайкою «Бім-Бом» (від нашого спеціального кореспондента) // Селянська газета. – 1925. - №110. – 31 липня

Вербина «мучить» совість

Благодатне, 26 липня

Засідання суда після полудня починається допитом підсудного Вербина Корнія.

Вербин – один з тих членів шайки, який на слідстві признався в усіх злочин-ствах, учинених їм спільно з Лехером. До кінця слідства, цеб-то 23 червня Корній Вербин подав прокуророві заяву про те, що покази, данні ним на слідчому допиті, неправдиві і викликані виключно бажанням помститися над Лехером.

Перед судом стоїть здоровенний парубок з пришелепуватим посмішкуватим лицем. Свої покази він хоче давати тільки відповідями на запитання, але за вимогою суда, висловлюється по суті пред’явлених звинувачень починаючи:

Року 1920 Лехером, яко уповноваженим ДПУ був заарештований мій батько, а потім і моя мати.

З тієї пори в мене запала «злоба помсти» і я вирішив надЛехером за це помститися.

Одного разу , в 1922 році, темної ночі я поважав «баришень» Єлену й Афію Гонтурових. Раптом розлягся вистріл і Єлену було поранено.

Прийшовши до-дому   ми зараз же розпочали обговорювати цю справу, шукаючи причину поранення Єлени й вирішили, що вистрілив Абрам Лехер.

До поранення я знав Лехера тільки,  як односельчанина й повно-важеного ДПУ з ним близько не здибався.

Говорить Вербин повагом, важко обдумуючи кожну фразу.

Вчувається, що він уникає говорити по суті пред’явлених обвинувачень.

В 1924 році, продовжує він, після виявлення шайки, я разом з Афанасьєвим, Морозом і Гудовим повів агітацію проти шайки…

Останні слова він проковтує,  раптом зупиняється й кілька хвилин залишається в тяжкому роздум’ї. Потім звертаючись до суда , заявляє:

Я не записував і пам’яттю не обладаю, так що сказати більше нічого не маю.

Ось точний майже дослівно приведений його показ.

На запитання судді, чи тямив Вербин, що наговорюючи по злобі Лехера, він у той же час оговорював і себе, - він відповідає стверджуючи.

На дальніші розпитування Вербин показав:

Ніяких загрожуючих записок Лехера за дані покази слідству проти нього я не получав, про Лехера я нічого не знаю й про його злочинність судити не можу.

Тепер я Лехера не боюсь, але в селі я його боявся, як співробітника ДПУ,

Прокурор питає:

Як же це ви з 1920 року могли таїти злобу на людину?

Вербин:   Моя злоба на Лехера зростала з кожним днем.

Прокурор: «Зуділо»?

Вербин: Так «зуділо».

Прокурор: В чім же полягає план вашої помсти?

Вербин: У тім, щоб одговорити Дусю від «ухажувань» Лехера .

Прокурор: І які результати цієї помсти?

Вербин: Лехер зустрів мене одного разу й сказав мені «помні», а слово «помні», сказане Лехером, мені дуже добре знайоме й я перестав думати про помсту до момента виявлення шайки.

Цікаво зазначити, що перше ніж відповісти на задане питання Вербин попередньо замислюється над ним і відповідає з великою обачністю, боячись, щоб якою-небудь відповіддю не видати свою належність до шайки й потвердити дані слідству покази.

З дальніших розпитувань з’ясовується, що батько Вербина був заарештований за участь у повстанні. Мати за крадіж пшениці.

Ці факти викликають запитання голови:

Як же це ви, Вербин, член комсомола, могли помститись над представником ДПУ за те, що він боровся з учасником повстання проти Радянської влади.

Це запитання викликає у Вербині цілковите замішання. Він мнеться, думає, розсіяно обводить очима й вже готовий відмовитись від показів про помсту Лехерові за батька й переводить причину своєї помсти на Дуню Краснікову, але в той же час, рішуче перечить, що бажання помститися могло викликати ревність.

Остаточно заплутуючись і теряючись у числених суперечних показах, він збентежено риє чобітьми землю. Неначе добрий жеребець і лепече:

«Позвольте»… ні не то… «позвольте».

Далі він не будучі в силі виплутатись з лабіринту брехні доводить до відома суда, що «угризєнія» совісти почалися з момента пред’явлення обвинувального висновку (заключения), злякавшись першої частини

76 статті (участьв озброєнній карній шайці).

Нахабна брехня тхне від кожного слова підсудного.

Легко собі уявити наскільки сильний вплив на нього Лехера, що добив-ся щоб Вербин пішов на саму одверту брехню, аби тільки не виявити Лехерових злочинств.

Дві сімейки

Одна –Лехер Дувид з синами, друга – Тєлєгін Гаврило з синами.

Почесні батьки в старкуватих літах, синки тільки що крила розпускають, - молоді орли.

Зараз ці дві сімейки прикрашують  собою лаву підсудних в процесі шайки «Бім-Бом».

Хіба можуть батьки цих сімей бідкатись на свою долю?

Тєлєгіна Гаврила, здорового діда з бородою «лопатою», яка надає йому поважного вигляду, Бог наділив здоровими синами. Зріст, плечі, постать і врода. Один в один.

Старий Дувид, хоч зносився трохи, а вигляд все ж має гарний. А сини? Хто може що сказати про синів? Меньший хоч ще й молодий, але з ранніх.

Спитайте зараз – хто не знає Йоську Лехера – героя дня?

Про старшого і говорить не доводиться. Він вродливий, розумний, а головне, не який-небудь маленький чоловік, а главар, атаман, якого знає вся Спілка Республік.

За його бажанням, за його вказівками поводяться усі члени, навіть перед судом хіба мало потрібно сили, вмілости і енергії, щоб з'єднать і зберегти  організованість і однодумство членів за стінами Бупру?

І усе це зумів проробить син Дувида Лехера – Абрам.

Ні, Дувид Лехер не бідкається на свою долю. Він вірить, що його син Абрашка знає що робить і, коли він подасть знак, аби мовчать, то це тілько на краще.

Дві почесні сімейки – Тєлєгіні і Лехери переживають трагічний мент в своєму житті.

 «Комсомолець» Вербін

Благодатне, 27 липня

Ранкове засідання суда починається допитом Вербина.

Він продовжує одрікатися і вказувати, що покази які він дав слідству, були неправдиві.

На запитання, для чого, бажаючи помститися над Лехером він признався у власних злочинствах у співучасті в шайкі Лехера, він заявляє, що покази свої построїв, зв’язуючи себе з Лехером, для того, щоб слідчий більш вірив.

Про те що зв’язуючи себе з Лехером Бере на себе відповідальність, він знав, але хотів «кому два глаза нє одін», брав на себе  частину відповідальності з тим, щоб Лехер получив більшу кару.

Після запитань обвинувачення й оборони задає запитання підсудний Афанасьєв, який викриває його, Вербина, в ряді злочинств.

Допит Вербина Афанасьєвим має прокурорський характер.

Вербин перечить фактам, що їх виставляє Афанасьєв, одначе відчувається, що деякі з них правдиві й звернули на себе увагу суду.

У зв’язку з настирливістю Вербина обвинувачення порушено клопотання про те аби змінити принятого плана допита обвинувачених і допитати після Вербина – Спасенка й Лапина.

Суд клопотання задовольнив.

Допит Спасенко

Розпочато допит Спасенка. Спасенко визнає себе винним у крадіжці телефонових стовпів і лат, одначе всупереч даному показові на слідстві запев-няє, що карабіна Лехер йому не давав і на крадіж не посилав, а що карабін , узято ним, Спасенком, особисто, без відома Лехера, на його кватирі.

В цьому випадкові суд здибається з тим же явищем, що й при допиті Вербина.

Спасенко заляканий Лехером уже під час перебування  в Благодатному в одній камері з Лехером, заперечує правдивості переказів, що карабін дав Лехер, посилаючи вчинити крадіж.

Спасенко зазначає, що покази на Лехера дані ним під впливом обіцянок слідчого визволити його.

Афанасьєв викриває

Благодатне, 28 липня.

Учора в день засідання суду почалося продовженням допиту обвинуваченого Тєлєгіна Павла, який всі пред’явлені обвинувачення вважає за безпідставні й винним себе ні в чим не визнає.

Відмовляється також від спроби вкрасти сіно з поля Кучерова, та стрільби з обрізу.

Обставини спроби крадіжки коней у Тєлєгіна Трохима дуже силкується заплутати тим, що ніби то відбив їх сам до Тєлєгіна, при чім висказує прикидливе здивування з приводу того, що Тєлєгін Трохим, замість подяки за відбитих у конокрадів коней, обвинувачує його в спробі вчинити кражу.

Тєлєгіну задає питання підсудний Афанасьєв, що висвідчує його в провинності, вказуючи, що Котовський своєї пшениці на дворі його, Тєлєгіна не впізнав.

«Наївна дитина»

Благодатне, 29 липня.

Вчора після допиту Тєлєгіна перед судом став молодий Йосип Лехер.

Він спокійно, не хвилюючись дає згоду дати покази, одначе просить задавати йому питання, на які обіцяє відповідати.

Допит починається з обставин вбивства Гарбуза.

Винним у вбивстві себе не визнає заявляючи, що в ніч убивства він, мовляв, спав у дома.

На чім обґрунтовано обвинувачення його, в убивстві Арбуза, він по своїх заявах не знає.

- Як що обвинувачення ґрунтується на заяві Лапина говорить Лехер, - то Лапин тільки намовляє, бажаючи помститися за вкрадену мною пшеницю.

Так з’ясовує молодий Лехер причину обвинувачення його в участи в убивстві Гарбуза.

Подарена ним мануфактура «ухажорці» Томашевській, згідно з його заявою, не з украденою в кооперативі а з купленої сестрою у Вознесенську.

Таким чином винним у крадіжці мануфактури він себе не визнає.

Під час підпалювання складу бр. Шварцман ночував Лехер на баштані, а тому й це обвинувачення відпадає.

Так одно за одним під ріжними відмовами спростовує (опровергаєт) молодий Лехер усі обвинувачення.

Все це він робить цілком спокійно.

Дивно робиться, як цей 19-ти літній парубок може, маючи за своєю спиною численні злочинства, стояти спокійно перед судом і брехати так, щоб ні одним словом не видати себе.

Крім того він не забував і брата. Йому таки старався де в чім допомогти.

 - У брата, - заявляє він, у селі багато ворогів, через те, що він особисто роз-стрілював, коли служив у «ЧЕКА».       

У його відповідях почувається та ж обережність не видати себе яким-небудь

лишнім словом.

На кожне більш менш «опасне», питання Йосько  незмінно відповідає:

- «Не знаю», «не пам’ятаю», «я ще тоді був маленький»…

Навіть на питання прокурора про зріст брата, відповідає «не знаю».

Чи однолітки він з братом, він теж не знає.

Дуже ж це не «наївне дитя», що все таки могло відмовитись давати покази слідчому через те що в кімнаті слідчого присутнював начальник Бупру.

Задача Корнія Вербин

Одну з найбільш трудних задач у процесі шайки «Бім-Бом» узяв на себе заляканий загрозами Лехера Корній Вербин.

Не легка штука зуміти доказати суду, що дані слідству «правдиві покази», неправдиві, а покази, що даються зараз як правдиві ,   - насправді є неправ-дивими.

І добре,  коли на себе таку задачу бере хитрий, ловкий, виверткий злочинець.

Далеко гірше,  коли така роля  випала на долю тупоголового Корнія Вербина.

Але треба йому віддати справедливість у тім, що в нього вистачило второп кости кожне задане запитання хорошенько розжувати й перше ніж дати від-повідь, очистити цю відповідь від зв’язку з заподіяними злочинствами.

Звичайно вся ця операція не легка штука, одначе Вербін найшов непевну для свого «благополучія»  лазійку в грубій брехні.

Там, де трудно дається,  збрехати більш менш правдиво, він пускається на явну брехню, цілком упевнений у тім, що навіть маленька дитина не може повірити в таку небилицю.

Кожна його відповідь викликає дружний регіт присутніх на суді селян.

Бувають і такі питання, де неможливо викрутитись грубою брехнею. В таких випадках він відмовляється традиційним: «не знаю» або «не пам’ятаю», а то й зовсім не відповідає, а тільки знизує плечима.

Його обачність і острах переговоритись дійшла до того,  що сказати  «Лехерівська шайка» він боїться, а цю фразу там, де без неї не можна обійтись він висловлює так: - «Лехерівська шайка, як говориться».

Вчуваючи, що вже надто забрехався, він дивиться пійманим диким звірем.

Надто цікава і забавна прочитана судом заява Вербина про неправдивість показів даних слідству. Заяву цю написано у високо-художній формі з жалісливими гарними тонами, гучними фразами про два десятки невинних людей, що мирно нудьгують у темних стінах Бупру, про свої переживання у зв’язку з даними неправдивими показами. Тут і вирази «середнє віков'я» «тріо» й багато інших красних слів.

Закінчується заява пафосом: «Ніяка кара суда не може зрівнятись з тими переживаннями й «кошмарами», які я зазнав, каючись за неправдиві покази. Присуд червоного, але людського суда мене не лякає.

Звичайно цю заяву писав не сам Вербин. а хтось інший що видно з відповіді на запитання прокурора, що таке середнєвіков'я.

Вербин, трохи подумавши рішуче відповів:

«Середднєвїков'я це середній вік людини».

 - Значить, коли вам 20 років, то ваше середнєвіков'я було в 10 років, запитує прокурор. Вербин, не задумуючись, потверджує:  «іменно», коли мені було 10 років».

На суді присутнює мати Вербина й плаче приголошуючи: «зачєм он врьот, зачеп он врьот?»

А коли засідання суда було об’явлено перерваним вона кричала вслід уходящому під конвоєм синові.

«Корнюша, голубчик, раді меня нє врі скажі лучшє правду суду!»