Первомайська міська централізована бібліотечна система

На процесі Демченка. Допит підсудного Демченка // Селянська Правда. – 1928. – № 105 (565). – 26 вересня.

Окружний суд. Голова – Т. Антонов. Нарзаси – вчитель 4-ої  міської школи – т. Левандовський й робітниця «Швейпрому» - т. Баландіна. Обвинувачує  представник  державного обвинувачення Окрпрокурор – т. Агапов, а також і представники  громадського обвинувачення – Редактор «Селянської  Правди» - т. Бенькович та вчитель сільської трудшколи – т. Фіялковський .Обороняють підсудного член Першомайської колегії оборонців – т. Коцебов       та член Київської колегії оборонців – т. Бесарабов.

РАНКОВЕ ЗАСІДАННЯ – 22-го ВЕРЕСНЯ.

Протягом  трьох з половиною годин, тобто все ранкове засідання, триває допит підсудного – Демченка.

-Як  і перші 3 томи, 4-й том з’являється  колективним твором моїх ворогів. Першу клубничку – ласощі_ про подорожі й ночування  з ученицями в Чаусовій та про  мої залицяння до вчительки  Карлош компонує Панайотов. Чекаєва  - про мої гвалтування  учениць в Одесі. Про засиджування допізна  в дитячому кооперативі – теж Панайотов,-так відповідає Демченко на запитання громадського обвинувачувача тов.. Беньковича: «Хто вигадав 4-й том справи?»

За його словами, він дійсно засиджувався  в шкільному кооперативі до пізньої ночі, щоб допомогти учням  у «підрахунках». І там учениць не розкладав, бо були в правлінні й хлопці.Більш було дівчат, бо дівчата більш «віддано» ніж хлопці ставляться до громадської праці. А доказом того , що вчителі Панайотов, Чекаєва та інші вигадали всі зазначені обвинувачення – являється на думку Демченка,те, що вони часто сходились та про щось розмовляли з його найлютішим ворогом – бувшим чоловіком його нинішньої жінки (теж учитель).

Хоча, - говорить Демченко,-я знав і до початку слідства з газетних статтів. Що ширяться чутки  про мої « неблагонадійні стосунки з ученицями», але я на це не вважав і завжди був в оточенні «дитинства»…і дівчат і хлопців. Та й газетні статті хтось живив, - додає іронічно Демченко.

На запитання громадського обвинувачувача т. Беньковича про погляд Демченка на своїх учениць:Шевченкову Настю та Галатенкову Надю, Демченко відповідає:

-Шевченко – звичайнісінька дівчинка,яка нічим не відрізняється від інших, не підпадала вона під вплив кого б то не було; з Панайотовим до процесу над Якимашкою мабуть й не зналася, а тепер сильно з ним здружилась  і зовсім «змінилась»: не та  Настя стала! А Галатенко – брехлива, хвора натура: вона одного разу, як жила в мене на квартирі в м. Смілі казала, що йде до одної дівчини вчити фізику, а згодом га дівчина прийшла і повідомила, що Галатенкова до неї не приходила.

А на запитання: «як Галатенко з Першомайського попала до школи м. с Сміли,якою тоді завідував Демченко, останній відповідає іронічно:»Потягом» і більш про це не свідчить.

Що полистувався весь час свого перебування в місті Смілі, Демченко не визнає за вину.

-Вона,- каже Демченко,- листувалась з моєю дружиною, а я бувало дописую дещо від себе…

- А чи писали інші учні , скільки й хто ? – запитує т. Бенькович.

- Не пам’ ятаю дає коротеньку  відповідь Демченко.

«Не пам’ятаю»,- це надто характерна відповідь для Демченка.За час процесу він себе виявив за людину з здоровою пам’яттю. Покази, що він давав судові, протягом доби, супроводжувалися датами в хронологічному порядку. Потім на допиті весь час свідчить, вказуючи час, місце й при яких обставинах все відбувалося. Але про свої бесіди з ученицями, про своє тяжке « життя» Демченко  тільки пам’ятає , що такі були, а при яких обставинах і перед  якими ученицями , він не пам’ятає. Він пам’ятає, що учениці  приходили до нього, коли його було посаджено до Бупру. Тільки не пам’ятає   Демченко хто з ким приходив та приносили квіти.

У зв’язку з поверненням частини дивізії з маневрів, на зустріч якої пішло все населення Першомайська. Суд о пів на другу годину дня оголосив перерву до 9 години ранку 24-го вересня.

                                        РАНКОВЕ ЗАСІДАННЯ

                                                24 ВЕРЕСНЯ

Знову триває допит підсудного Демченка весь час засідання. Спочатку закінчує свій закінчує свій допит громадський обвинувачував т. Бенькович, потім  другий т. Фіялковський, захисники, , і члени суду, а наприкінці допитує голова т. Антонов.

На більшість запитань Демченко знову відповідає: «не пам’ятаю», або «либонь так».Прямих відповідей майже не дає.

Годіна він пізнав, коли учителював у Одесі. А чи говорив з ним про своє бажання перевестися до Голти, Демченко «не пам’ятає й не знає».

Про подорожі з учнями до Чаусової Демченко на цьому засіданні відповідає кілька разів не однаково: одного разу він розповідає, що спав з ученицями на одній квартирі, бувши примушеним на це з ними  ж, але в окремій кімнатці. А ранком він лише взнав, що біля нього на землі спали учениці – Шевченко й Шуршилова. Другий раз на запитання головуючого т. Антонова: «Навіщо йому потрібно було залишатись ночувати в квартирі учениць з вчителем Бортрвським, Демченко відповідає:

-Не зручно було залишатись одному з 40 дівчатами… Ну просили, ми й залишились,- це додає Демченко після довгої паузи.

Не  визнає Демченко своєї вини, що йому ставиться за його половий зв’язок з ученицею Моториною в Одесі, що померла, як говорить Демченко, від запалення живота Це вигадала тут у Голті ворожа учениця Колачевська.

А на що це вона вигадала, питає оборонець Бесарабов.

- М-м…

І тільки коли той же таки оборонець ставить друге питання: «Це може для вас темна справа», -  Демченко  легшее  зітхає та цідить крізь зуби:

- Да, темна…

Про те, що щоденник Шевченкової пропав прибігла повідомити Демченка учениця Криворученкова. А чому це потрібно було він не знає.

А чи не тому,- запитує громадський обвинувачував т. Бенькович,- що в ньому писалося про вас?

Либонь так,- відповідає Демченко.

Звинувачення про цькування «непокірних» учителів, про пияцтво в школі, про поділ учнів на «люб’язних і нелюб’язних» Демченко відкидає: не визнає. А про те, чи говорив з учнями Чаусовської школи,про «життя» своєї міської школи він не пам’ятає  й чому потім сільські учні не заходили до нього є загадка, якою прохає суд йому дозволити не  поділитись.

На цьому об’явлено перерву.