Первомайська міська централізована бібліотечна система

Маланюк О. Перед процесом Демченка. Перед останнім словом // Селянська Правда. – 1928. - № 102 (562). – 19 вересня.

Іван Фокіч Демченко

Ще в минулому році «Селянська Правда» знімала на своїх сторінках питання про бридкі явища залізничній школі та ганебні вчинки завідувача її Демченка. Але на наш заклик оздоровити атмосферу в школі не було звернено належної уваги. Минув рік, і справа про Демченка знову вийшла на верхню. Геть Демчинків – з Радянської школи.

Перед останнім словом

Не так давно Червоний суд цілком випадково, розглядаючи справи про замах громадянина Якимашко на бувшого завідувача школою ст. Голта № 68 Демченка викрив гнійник, що майже протягом 3-х років роз’їдав тіле радянської залізничної школи.

Що ж викрито? Викрито всі «прелесті», що їх «вогнем і мечем» нищать у всіх закутках нашої дійсности партія, влада й суспільство.

Викрито гниле, брудне. Але досить міцне гніздо. Що його звив собі на утіху «Інокентій №2», славнозвісний. «вездесущій і всемогутній» і не переможний один і той же Демченко Іван Фокіч, звив його під захистом могутньої руки його величности «начальника відділу освіти Південно-Західних залізниць». Годіна та зграї борзих підхалімів-підлиз учителів школи №68: своєї дружини-Личової, Узунів-брата та сестри, Мислінського, Волкової-родички жінки Демченка, Бортовських чоловіка та жінки, Попової-сестри Бортовської та значної частини, учнів і дріжачих за долю своїх дітей батьків.

Тут все є-і викладання «протестантів» і виїдальні «непокорних» і звільнення учнів з школи, батьки яких «дерзали» проти Демченка, й проведення здорових учителів у сухотних з метою звільнення, й залякування Годіним та взагалі силою у відділі освіти, й використовування та втягування учнів у склоки між учителями, і дискредитація та цькування молодих радянських педагогів, коидуїтивний (штрафний) журнал для учнів, і піяцтво, й організована антисоціальна робота окремих педагогів, Демченка, навіть цілих колективів учнів… І ще де-чого багато було.

Був при школі учком профспілки «Робос»(бачите геть як у людей).

Там гарно «захищали» інтереси працівників школи від утисків адміністрації.

Та як може бути інакше, коли в учкомі заправляли самі найавторитетніші педагоги: Демченко – зав.школою, що звільняв робітників, набавляв та зменшував платню, був же й головою учкому профспілки, відповідальним секретарем його – помзавшколи держиморда – Узун, головою ревізкомісії учкому дружина зава – Лич, ну й так далі по «нізходящей» - решта родичів.

Але не все було так погано. Було й краще. Було й весело. Навіть виховальна робота була. Ну, й цілком як у людяній всякій радянській школі. Навіть шефроботу провадила школа. Словом було все. І хор був при школі, що так дуже подобався Годіну.

Тільки не зрозуміло для багатьох і навіть для суда, чому самому завові так часто доводилось окремим ученицям уночі по скалах в обнімку й один – на один  над Бугом наспівувати «душещіпательні» романси? Чому обов’язкові походи в село Чаусово вимагати необхідність ночувати там?  Чому вічний спокій дітей – учениць охороняв на одному ліжку з ученицями завшколою Демченко, а не учителька школи, що теж ходила в Чаусово?

Та хіба тільки це дивувало суд і присутніх? Могло  бути викрито значно більше дивовижного, як би суд, судив не Якимашка, а Демченка. Одначе будемо сподіватись, що суд який судитиме в недалекому майбутньому Демченка викриє «Демченкіяду», викриє ту бридоту, якої не змогла викрити краща частина педагогів, найсміліші учні та батьки, якої не могли викрити до останнього часу правосуддя й суспільство?

Хто ж справді Демченко? Загалом, кажучи, особа темна. Навіть у тих, хто знав його більш-менш близько, стрункої системи вражінь про нього немає. Є уривки, риси, хоч і досить красномовні. Десь бував у гетьмана. Працював в Одесі на залізниці по шкільній галузі. Звільнений був учпрофсожом без права займати відповідальні посади, по справі фігурує зґвалтування, здається виховательки. Десь когось забив з рушниці, але чрмусь не відповів. Попав на посаду зава на станцію Крижопіль. Зманув дитину – ученицю. Завагітніла. Примушений покинути свою дійсну дружину і одружитись із нею. Покинув Крижопіль і приїхав до Голти. Нагнав жінку-дитину-ученицю. Вступив за допомогою Одеси на посаду завідуючого Підгурївської колонії Ц.К. Помдиту, що знаходилась в Богопільському районі. Почались оргії, п’янка, розкидання майна безпритульних. Кохання з голтянськими дамами. Кінець цього весілля логічний – ДПУ, БУПР, безробіття.

Ненече б кінець, нікуди далі не посунишся. Принаймні не посунувся всякий звичайний. А в Демченка є «сильні руки» й «ноги» там вгорі. І Демченко знову завідуючий великої залізничної, 7-ми річної школи. Педагог, керівник, організатор радянського виховання нашого дитинства.

Через деякий час Демченко знов починає бродить. Починає розчищат шлях від тих, що його перетинають. Вилітають з школи опаскуджені, знівечені, дискредитовані перед батьками й учнями кращі педагоги – Добровольський, Борисевич, Каяндр, Панайотов.

З’являється в школу плеяда родичів учителів. Демченко радий немає «склочників» - скрізь і всюди каже. Але в купі з «родичами» все ж таки до школи попадає 2-3 поганих. 2-3 педагоги радянського виховання, починається «сводомисліє», і Демченко знову «заработав». Закрутилася машинка по виїданню та цькуванню. Але в справу втручається оргвідділ «Робос». Втручається комосередок залізничників. Окрінспектура Наросвіти. Навіть вищі парторгани. Спеціально виїздить з Харкова комісія з ВУКу «Робос» - тов. Самінський, з Київа сам Годін. Починається розслідування. Ухвалюється зняти з посади Демченка. Роз’їжджаються. Їде Годін до Києва відмовляється від зняття Демченка й справа знову замирає.

А що робиться у цей час тут?

Вся зграя борзих Демченка запрацювала зняла склоку. Втягнула дітей через залякування та їхніх батьків до цієї справи, що опинилася аж у прокурора про непокірних учителів. І знову ця краща частина учителів кидає школу, розбігається, звільняється Годіним. Демченко – переможець. І вмить все затихає. Очевидно для того щоб дати Демченкові відпочинок і насолоду.

Тільки роковою була ця насолода для Шевченкової і для тих над ким ще тяжить міщанство. Першомайський побут і обивательщина, як жінки ним зґвалтовані і фізично й морально, але які бережуть тайну й будуть берегти її доти доки не викриють їх Якімашки, так як викривають це «великий мужчина».

Як бачите скрізь злочини, скрізь уголовщина, яку тільки б здавалося взяти в пролетарський кулак і роздавить. Але ж ні цього ще не було. Ще, як кажуть деякі формалісти (читай бюрократи). Демченка за руку не піймали.

Одначе, будемо сподіватись суд знайде пролетарський шлях вирішення цієї справи, найде достойну кару й Демченкові.