Первомайська міська централізована бібліотечна система

3 листопада у читальному залі Первомайської міської централізованої бібліотечної системи відбулись літературні читання «Людина світлої душі: гроно віршів про М.С. Вінграновського» (до 80-річчя від дня народження митця). Бібліотекарі намагалися продемонструвати, як творча спадщина видатного майстра слова – М.С. Вінграновського вплинула на літературний доробок поетів Первомайська. Перед студентами медичного коледжу «Монада» вірші присвячені Миколі Степановичу читали поети: Г. Усатюк, Л. Лисогурська, О. Каніфольський, Ю. Островершенко.

Роллан Сергієнко

Лист до Миколи

Привіт, мій друже, мій дорогий Миколо!

Спершу я написав замість «Привіт» - «Здрастуй», але, подумавши, зрозумів, що так буде не дуже доречно. Не «недоречно», як багатьом це здається, але «не дуже доречно». Адже в цьому році уже виповнився рік, як тебе ми поховали на Байковому кладовищі, але для мене ти все одно живий. І не тільки тому, що хочу зробити про тебе фільм до твого дня народження – 7-го листопада, - але думаю, що і потім – завжди. А знімаючи фільм, само собою я буду говорити з тобою, як з живим – а як же інакше?! І дай мені Боже, сил і таланту, щоб фільм про тебе вийшов достойним!

С. 638

У травні цього року мене зустріла радість: у твоєму Первомайську, на твоїй школі урочисто відкрили меморіальну дошку. Я думав, що це буде звичайна формалістика &l ... Читати далі »

Читав усі ці дні в своїх Семихатках, за межами Первомайська, Ваші «Господні зерна». Душа моя в Семихатках завжди залюбовано єднається з землею (всі ми селянського роду), а тут ще й Ваша книжка… Та от вибрався із куширів, повернувся в Богопіль і пишу Вам листа.

…..Цей хлопець з Богополя. Ми вчилися в одній школі. В нас був один учитель літератури, Василь Петрович Вацюк, бойовий побратим Олеся Гончара із кулеметної роти».

Також згадую коли востаннє я бачив Миколу Степановича. Було це 2001 року, коли він став почесним громадянином свого рідного міста. Того дня задзвонив у моїй хаті телефон. Чую знайомий стишений голос, він промовляє ніби до самого твого серця: «Гришо, ми зараз їхатимемо до Алічка. Поїдете з нами?»  С. 471

Алік Вінграновський, мій ровесник, з ним я вчився разом у восьмому класі, молодший брат Миколи Степановича, загинув у 1999 р….(дружина Ліда, була у них донька ... Читати далі »

«Мені цікаво було читати в Господніх зернах» про Миколу Вінграновського. Його поезію я знала давно і була залюблена ще до того, як ми побралися з Талалаєм. Всі наші зустрічі з Миколою Степановичем закінчувалися читанням його віршів. Чи старих, чи нових. Йому лестило, що Леонід і  я знаємо їх чималенько. Але краще за нього їх ніхто не декламував. Його випростана спина, змахи рук, блиск очей, паузи і акценти, його енергія голосу, його гаряче дихання – дивовижне дійство! – одухотворю вали кожне слово. Коли він читав свого вірша, у мене в середині стрімко випростовувалась якась невидима, але дуже потужна пружина, аж перехоплювало подих, аж до сліз.

С.441………………………………………………………………………………………

В сімдесят дев’ятому вл ... Читати далі »

Згадую, як одного разу під час літніх канікул я їхав з Одеси додому в Первомайськ. Зі мною напросилося ще четверо знайомих, аби провідати Миколу, бо знає, що він зараз удома відпочиває. Нічого дивного в цьому не було, бо слава нашого земляка тоді саме виходила в зеніт. По всьому світу з тріумфом ішов кінофільм «Повість полум’яних літ, де він зіграв головну роль, солдата Орлюка. Й щойно, 1962 року, вийшла його книжка «Атомні прелюди», яка блискавично розійшлася нею зачитувалися студенти.

Тоді Вінграновські жили на Голті, за гідростанцією, по вулиці Кузнєцова. Я й повів своїх супутників до Миколи. Нас зустріла мати, велична гарна жінка з упевненим голосом, приємною посмішкою.

- Микола пішов до річки, ось городом зараз прийде. Сідайте пригощайтесь.

Їй було приємно, що сина люблять, поважають, вона розповідала про Миколу, про те, як її в Києві приймали Малишко, Рильський. Розмова перейшла на кіно ... Читати далі »

Вінграновський у кіно

«Від першої, ще в юності, й майже всі інші зустрічі з Миколою Степановичем Вінграновським проходили в нас на батьківщині, на Берегах Південного Бугу. Його хата й моя, де я народився й де пройшло наше дитинство, вікнами дивляться в тисячолітню ріку, яка бачила народів і народів. Моя Семенівка розташована трохи нижче його Поронівки, що давно вже влилася в місто Первомайськ. С. 309.

………………………………………………………………………………………………    …Отож удвох (поет, перекладач родом із Семенівки Федір Бойко та Микола Вінграновський ) вони влітку 1962 року й приїхали до моєї Семенівки, й мені пощастило познайомитися з Миколою Степановичем.

Згодом ... Читати далі »

«Перший раз почув справжнього Вінграновського від Майї Сергіївни Білан у 1987 році – редактора моєї першої поетичної книжки «Острови юності», яка готувалася до виходу у світ у львівському видавництві «Каменяр». Вона розкрила переді мною журнал «Київ» і показала вірш «Остання сповідь Наливайка». До того я нічого подібного за силою впливу на мене українською мовою не читав.

Живу – назад. Я – Наливайко. Все.

Ми починаєм битву за Вкраїну.

Наш чорний вус у чорний гнів тече,

І юний меч наш розгинає спину.

………………………………………………………………………………………………

Саме цей вірш, а потім і роман Миколи Вінграновського про Северина Н ... Читати далі »

Гусейнов Г. Господні зерна. Художньо-документальний життєпис. Post scriptum / Г. Гусейнов. – Дніпропетровськ : Січ, 2005. – 712 с.

«…Літа щороку я чекав із нетерпінням, ніби воно мало настати для мене вперше. Й ось уже вирушаємо вузьким товариством рибалити, якщо не на буковинських ріках – Дністрі, Пруті, Черемоші, Сереті, то на Десні. Ці мандри колись зініціював якраз Микола Степанович, метр української літератури і кіно. Запропонував якось приєднатися до їхнього товариства. Я охоче погодився. Бо провести декілька днів і ночей на рибалці з Миколою Степановичем при його спогадах про Олександра Довженка, про творчість, про різні житейські бувальщини – велике щастя і задоволення.   » С. 220

 «- А там, у берегах, до речі, живуть серпокрильці, - промовив Микола Вінгран ... Читати далі »

Гусейнов Г. Господні зерна. Художньо-документальний життєпис. Post scriptum / Г. Гусейнов. – Дніпропетровськ : Січ, 2005. – 712 с.

«Прочитала розділ, де розповідається про Миколу Вінграновського. А в мене є рідкісна чернігівська фотографія, де ми зняті в далекому вже 1962 році (її я опублікувала в «Літературній Україні» влітку 2004 року).

Подія сорокарічної давності, поїздка до Чернігова у вересні 1962 року разом з друзями й колегами Іваном і Леонідою Світличними, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським та Григорієм Сивоконем. Ми відвідали музей Коцюбинського, оглянули історичні пам’ятки стародавнього міста, побували на могилі письменника, завітали в гості до моєї старенької і хворої матері. В той же день, 9 вересня, вона записала в щоденнику: Вінграновський прочитав артистично «Тринадцять руж» і «Пророк» (пер ... Читати далі »

Гусейнов Г. Господні зерна. Художньо-документальний життєпис. Post scriptum / Г. Гусейнов. – Дніпропетровськ : Січ, 2005. – 712 с.

С. 128-137

«Моя мама любила Миколу, завжди при ньому ясніла лицем. Вона по-селянськи просто і легко вміла оцінити людину. «О, то великий пан», - сказала про Миколу Степановича. Може, й для негаличан треба пояснювати, що великий пан то велика людина. Я ж пізнав радість спілкування з матір’ю Миколи Степановича Вінграновського за ті тиждень, чи півтора, коли вона гостювала у Львові. А вперше її побачив за дуже делікатної ситуації, хоча ні, у нас радше сказали б – драстичної. Ну, так сталося, що ми з Миколою не тоді, як треба, і не такі, як треба, за літа і затемна повернулися з гори Хомок, а він ще запросив мене до свого дому. На порозі нас чекала старша пані з віником над головою.

- Оце ви так пізно приваландались? Зі смішком і твердістю запитала озброєна незнайома мені жінка. ... Читати далі »